ПА́ЛИЧКА, и, ж.

1. Зменш.-пестл. до па́лиця 1. Якось вони собі гуляли Удвох на улиці, знайшли Дві палички та й понесли Додому матерям на дрова (Шевч., II, 1963, 367); Марко підсунувся до вогню, який уже горів не так буйно, як раніше, вигріб паличкою кілька картоплин (Тют., Вир, 1964, 16); Пішов [Улас] тихою ступою, підпираючись паличкою (Кв.-Осн., II, 1956, 238); Вдягнений [Виходцев] гарно, в чорному пальті, рукавичках, з красивою паличкою в золотій оправі (Коч., II, 1956, 369); Поперед коней став барабанщик з барабаном і, ждучи приказу, держав у руках палички (Мирний, І, 1954, 46); * У порівн. Хшановський лежав в кріслі, задравши тонкі, як палички, ноги на спинку стільця (Н.-Лев., II, 1956, 57).

Ве́рхи на па́личці — тримаючи палицю між ногами (про дитячу гру-забаву). На вулиці, верхи на паличках, дітвора гралась у кінний загін (Панч, Син Таращ. полку, 1946, 12); Бачив він себе на зелених луках верхи на калиновій паличці, босого, з полотняною торбинкою через плече (Тют., Вир, 1964, 274); Дириге́нтська па́личка — предмет у вигляді невеликого жезла, яким користується диригент при керуванні оркестром. В повітрі черкнула диригентська паличка, мов завісу підняла… (Вас., Незібр. тв., 1941, 64); На естраді багато дітей з прапорцями й живими квітами. Якась дівчинка піднімає диригентську паличку (Ів., Вел. очі, 1956, 48); Чарівна́ (чарівни́ча, чароді́йна і т. ін.) па́личка, міф. — предмет у вигляді невеликого жезла, який має чудодійні властивості. Враз, немов від маху чарівничої палички, пасмо гір розірвалося (Коцюб., І, 1955, 197); В цьому царстві мрії і зречевленої фантазії [на заводі міжпланетних кораблів], в яке вона потрапила так несподівано легко, ніби за помахом чарівної палички, не все виявилось таким легким, простим і сонячним, як здавалось (Собко, Срібний корабель, 1961, 95).

◊ Нуль без па́лички — хто-небудь незначний.

2. чого і без додатка. Предмет довгастої форми у вигляді бруска. Шановний доктор має в собі щось подібне до наелектризованої палички лаку: зразу притягне до себе деяке легеньке тіло, а потім зараз відіпхне (Фр., III, 1950, 256); Зазирнула [Аксель] в шухляди трюмо, спробувала на губах бордову паличку в золотій обгортці (Досв., Вибр., 1959, 234); Паличка крейди.

3. розм. Вертикальна риска на письмі. У східних слов’ян ще з давніх часів існували, хоч й примітивні, але чіткі способи зображення чисел. Майже в усіх районах України одиниці позначалися паличками, десятки — хрестиками (Нар. тв. та етн., 2, 1967, 57); * Образно. Невідомо було, чого зітхав старий. Чи того, що він неписьменний і не добере значення отих закарлючених паличок, схожих на комах, які виводять учені люди на папері (Донч., II, 1956, 59).

4. Бактерія, що формою нагадує подовжену риску; бацила. Збудником дифтерії є дифтерійна паличка (Підручник дезинф., 1953, 79); Як тільки Мартинюк опинявся в кабінеті, він забував все на світі, крім паличок Коха чи бактерій Флекснера (Дмит., Наречена, 1959, 87).

5. перев. мн., анат. Світлочутливі клітини сітківки ока людини і хребетних тварин, які формою нагадують подовжену риску. Світлочутливий шар сітківки з рецепторами — паличками і колбочками — лежить у крайній зовнішній її частині, зверненій у бік судинної оболонки (Анат. і фізіол. люд., 1957, 157).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 29.