Про УКРЛІТ.ORG

палати

ПАЛА́ТИ, а́ю, а́єш, недок.

1. Знищуватися в сильному вогні, зазнавати дії всепоглинаючого вогню. Човни і байдаки палали, Соснові пороми тріщали, Горіли дьоготь і смола (Котл., І, 1952, 103); Далеко під горами ревіли гармати, палали села, а чорний дим розтягався змієм по синьому небі (Стеф., І, 1949, 192); Горіли поля, палав хліб (Довж., III, 1960, 24); // Горіти, даючи велике полум’я, сильне світло або виділяючи багато жару. Біля підніжжя пагорбів палали багаття (Десняк, Десну.., 1949, 496); Полум’я в неї [німфи] велике палало на вогнищі, й запах Кедра сухого й пахучої туї далеко по всьому Острові линув (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 98); Палає буйним полум’ям піч, раз у раз з’являється на яскравому тлі вогню знайома постать: сестра! (Гончар, II, 1959, 140); У кузні палає горно, Навіть іскри летять над полем (Забашта, Нові береги, 1950, 59); * У порівн. Місяць світив уповні, зорі наче палали — одна зоря поломніш від другої (Вовчок, І, 1955, 292); // безос. Три дні й три ночі, не втихаючи, палало; на четвертий день випав дощ і загасив пожежу (Мирний, IV, 1955, 248); У печі палає, як у гуті (Вовчок, І, 1955, 124).

2. чим і без додатка. Давати або випромінювати яскраве світло; світитися. Сонце височенько уже. Мигтить, палає у небі (Тесл., Вибр., 1950, 127); Довго ще палав маяк живим вогнем, і багряні відблиски гойдалися на воді… (Ткач, Жди.., 1959, 34); В театрі столичному люстра палає (С. Ол., Вибр., 1957, 92); // Бути яскраво освітленим. Дивлюся, аж світає, Край неба палає, Соловейко в темнім гаї Сонце зострічає [зустрічає] (Шевч., І, 1963, 238); Ясна зала вся світлом палає (Л. Укр., І, 1951, 348); Місто палало електричними вогнями (Томч., Готель.., 1960, 27); // перен. Виділятися яскравим кольором, забарвленням (звичайно червоним). Між зеленим морем листу на дереві подекуди визирали, як сивина в голові, пожовклі листочки; на рові од поля палав уже кущ глоду (Вас., Вибр., 1954, 28); Якраз тоді маки цвіли, розквітали — На схилах жаріли, у долах палали (Нагн., Вибр., 1950, 157); Три свіжі краплі кров’яні В коня палають на копиті (Фомін, Вибр., 1958, 194).

3. перен. Бути у пропасному жару (перев. від хвороби). Тільки тепер вона почула, що всі кістки в неї болять, а голова палає, мов хоче розскочитися з болю (Гр., І, 1963, 269); В гарячці я палав, і рани Були гарячі, як вогонь (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 57).

4. перен. Дуже червоніти, ставати гарячим від приливу крові. Очі її блищали ще дужче, ніж звичайно, лице палало від швидкого ходу і внутрішнього зворушення (Фр., VII, 1951, 92); Вуха в Бекіра палали, як жар, голос тремтів од обурення, і в очах стали сльози (Коцюб., ІІ, 1955, 161); Ларині щоки палали, і вона радісно посміхалась чомусь уві сні (Шовк., Інженери, 1948, 97).

5. чим, від (од) чого і без додатка, перен. Бути охопленим яким-небудь сильним почуттям, з пристрастю віддаватися почуттю, справі і т. ін. Як увійде [Олена] та поведе очицями, що як терен-ягідки, на пана сотника, то в нього язик стане мов повстяний, і не поверне його, а сам аж пала (Кв.-Осн., II, 1956, 156); Він аж палав тепер від нетерпіння побачити Ніну (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 346); Розчинилися навстіж, як від вибуху, двері, і дівчина, палаючи гнівом і збудженням, з’явилася на порозі (Собко, Біле полум’я, 1952, 172); // Виражати сильне пристрасне почуття (про очі, погляд, обличчя і т. ін.). Я бачу, погляд твій палає від погорди (Л. Укр., IV, 1954, 83); Управитель помітив, як палають у хлопця очі, коли він дивиться на живописні роботи (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 63); Дідусь, це ти мені тоді про Гарібальді й Віолетту розповідав. Слова прості пливли. Неначе у поета, палав твій зір… (Сос., II, 1958, 353).

Се́рце (душа́, кров і т. ін.) пала́є в кого і без додатка — хтось переживає сильне почуття, пристрасть і т. ін. Я відчуваю, що серце палає, пломеніє, хочеться одного: щоб повторився, щоб був вічним той сон (Збан., Сеспель, 1961, 188); Серце в його [Чіпки] вило; душа палала… (Мирний, І, 1949, 305); Ясним вогнем мої палають груди, — Тебе в душі, як чайку окрилю (Нагн., Вибр., 1950, 146).

6. перен. Проходити бурхливо, навально (про бій, битву, війну і т. ін.). Бій палав, як грізна блискавка, Аж здригавсь від вибухів Дунай (Гойда, Угор. мелодії, 1955, 41).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 21.

Палати, ла́ю, єш, гл.

1) Пылать. Круг неї полум’я палало. Котл. Ен. І. 38. Восковая свічка цілу ніч палала. Грин. III. 690. Лютим огнем, яростію палають без міри. Чуб. V. 448.

2) Пылать, страстно рваться. Він палає продати воли, а тут купця нема. Волч. у.

3) Очищать ошелушенное зерно (проса, ячменя, гречи) отъ шелухи или зерна подсолнечника отъ пустыхъ и пр. встряхивая ихъ особымъ образомъ въ корытцѣ, отчего легкія части отдѣляются въ верхній слой и отлетаютъ. Черниг. у. См. Опалати.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 88.

пала́ти — великий, багатий буди­нок із численними кімнатами; па­лац; з великої культури козацьких часів відомі гетьманські палати (Б. Хмельницького, П. Дорошен­ка, І. Мазепи, Д. Апостола), але знищені дотла; збереглися лише палати гетьмана К. Розумовського в Батурині. А на горі стоять пала­ти, Неначе диво (Т. Шевченко); Нащо батько, мати, високі палати, Коли нема серця з серцем розмовля­ть (Т. Шевченко).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 429.

вгору