ПАЛ¹, у, ч.

1. Дуже сильне тепло, що йде від чого-небудь нагрітого або розжареного. Шугають вони [голуби], сполохані з гнізд своїх, над широким полум’ям [пожежі], в диму та курищі, в гарячім від палу повітрі (Мирний, IV, 1955, 293); Сонце хилиться до обрію, кидаючи землі і людям останній свій пал (Чаб., Тече вода.., 1961, 10); Пал мартена дихнув на мене (Смолич, День.., 1950, 242); // Дуже гаряча літня пора; спека. В золотих житах налитих, мов огнем, липневим палом, Ось пливе він, мов на хвилях, на комбайні за штурвалом (Перв., II, 1958, 48).

2. Дуже висока температура тіла при захворюванні. [Р у ф і н:] У хаті гірше, — душно, млосно якось. У мене пал тепер (Л. Укр., II, 1951, 391); У колисці, бачу я, Спить в палу́ мале хлоп’я (Щог., Поезії, 1958, 191); // перен. Гарячковий стан, викликаний хвилюванням, страхом і т. ін. — Краще загинути, ніж так жити! краще загинути, краще загинути! — промовляла Софія в якомусь палу (Л. Укр., ІІІ, 1952, 547); Від його слів гарячий пал обгортав Ярину: їй уклонявся Максим Кривоніс (Панч, Гомон. Україна, 1954, 35); // перен. Рум’янці на обличчі як зовнішній вияв гарячкового стану. Ні з сього ні з того вона навіть шаріється перед бабою, почуває на щоках цей пал розшарілості і від цього зовсім ніяковіє (Гончар, Тронка, 1963, 93).

◊ Кида́ти (ки́нути) в пал — те саме, що Кида́ти (ки́нути, вкида́ти, вки́нути) в жар (див. жар). Від цього дошкульного, найдошкульнішого запитання його аж кинуло в пал (Смолич, Світанок.., 1953, 165).

3. чого і без додатка, перен. Сильне внутрішнє збудження, піднесення, викликане глибокими почуттями, переживаннями або завзяттям у ставленні до чого-небудь. Вона почутила пал кохання наглий, раптовий (Н.-Лев., IV, 1956, 257); Я ніколи не бачила, щоб люди так сердечно, з душевним палом і вдячністю аплодували людині (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 207); // Пристрасне захоплення чим-небудь. В дощ холодний Ловив колись я окунів, І пал рибальства благородний Так у грудях шалено цвів (Рильський, II, 1946, 106); // Слова, розмова, погляд і т. ін. як вияв глибоких почуттів, завзяття, захоплення тощо. Очі йому нараз побільшали й потемніли, потім замерехтіли, потім зненацька бризнули таким палом, що цього погляду витримати ніхто вже, здавалось, не зміг би (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 320); Вона говорить про невідому мені країну з таким палом, якого я не відчував у житті ніколи (Кол., На фронті.., 1959, 23).

Пал се́рця (душі́ і т. ін.) — сильні, пристрасні почуття або прагнення людини. Переплету і обів’ю Любов’ю серця, серця палом Вітчизну-матінку мою, Що доглядала, колихала (Ус., На.. берегах, 1951, 3); Він віддавав ракеті всю свою енергію, весь пал душі, всі знання (Собко, Срібний корабель, 1961, 36).

◊ Додава́ти (дода́ти, піддава́ти, підда́ти і т. ін.) па́лу — те саме, що Піддава́ти (підда́ти, підсипа́ти, підси́пати) жа́ру (див. жар). Не раз йому лучались і страти в його гешефтах, але ті страти тілько додавали палу його голові (Фр., III, 1950, 395); Парубок налягає на закаблуки, садячи тропака.. — Ану ще наляж, піддай огню! піддай палу! — кричить дружко (Мирний, III, 1954, 203).

ПАЛ², а, ч. Паля, чавунна тумба і т. ін., врита в землю біля пристані, до якої канатами прив’язується судно під час стоянки.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 19 - 20.