ПА́ДІЛ, долу, ч. Невелика долина. Київ зачаровує своїми мостами, своїми пагорбами й падолами (Загреб., День.., 1964, 62).
◊ Земни́й па́діл, заст., поет. — земля як місце проживання людини з її турботами, стражданнями і т. ін. Я блукав колись по ріднім краю Раю. І шукав на сім земнім падолі Долі (Л. Укр., І, 1951, 4); В горах — не слід забувати падолу земного! Серед каміння, між скель — пам’ятай про людину! (Рильський, Зим. записи, 1964, 96).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 13.