ПА́ГІЛЛЯ, я, с., збірн.
1. Тоненьке гілля. Порозросталися дерева, пустили багато молодого пагілля (Загреб., Спека, 1961, 317); Я вільним став, я дужим став! Мої шляхи ведуть садами, Де, над килимами отав, звисає пагілля з плодами (Павл., Бистрина, 1959, 122); На вербі, на пагіллі білі-білі котики (Забіла, Веселим малюкам, 1959, 41).
2. перен. Молоде покоління людей. Виростають діти, мужніють, обзаводяться своїми родинами. Появилося нове пагілля — онуки Назара Усача (Рад. Укр., 3.ІХ 1962, 3).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 10.