ПАВУТИ́НА, и, ж.

1. Легка сітка із тонких волокон, утворених з клейкої рідини, яку виділяють павуки та деякі інші членистоногі тварини, а також окрема нитка такої сітки. Конала муха в павутині (Котл., І, 1952, 212); Заздрів я ліворуч грубку, а в куті над нею павутину (Март., Тв., 1954, 201); Ти йдеш узліссям. Як жива, Між віттям павутина проплива (Рильський, II, 1960, 147); * У порівн. А танки вже гуркочуть, і там і там вже видно, як один із них, перевалюючись, прасує окопи першої лінії, давить, підминає під себе, як павутину, дротяні загорожі (Гончар, II, 1959, 375); // чого, з чого, перен. Те, що своїм виглядом нагадує таку сітку або нитки. Стіни репалися, густа павутина тріщин плелася від стелі до підлоги (Руд., Остання шабля, 1959, 276); Після вечері брати почали поратися біля густої павутини з дротів, конденсаторів, котушок, змонтованих на металевому каркасі (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 152).

2. чого і без додатка, перен. Те, що заважає кому-небудь вільно жити, діяти. Але що ж зроблю, коли я, як і всі ми, живу під павутиною (Л. Укр., V, 1956, 122); Ні спека, ні втома, ні павутина непу не розм’якшила наших м’язів (Еллан, II, 1958, 53).

$ Обпліта́ти (обплести́, опліта́ти, оплести́ і т. ін.) павути́ною — ставити кого-небудь в скрутне або безвихідне становище. [Василь:] Оплели мене, мов муху, павутиною! Коли я тепер відвернусь від Домахи, коли я зречуся мого єдиного сина, то нехай мене господь покара (Кроп., II, 1958, 179); Плести́ павути́ну; Мота́ти павути́ну; Заво́дити павути́ну — підступно, жорстоко, хитро примушувати підкорятися своєму впливові для визискування, експлуатації і т. ін. Майже всі вони були байськими боржниками, залежали від нього, а бай хитро плів навколо них свою павутину (Донч., І, 1956, 127); Куркуль павутину мотав, та сам від того сконав (Укр.. присл.., 1955, 352); Він.. знав кожного вдачу, душу й заводив свою.. павутину на цілу околицю (Н.-Лев., II, 1956, 85).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 8.

Павутина, ни, ж. Паутина. Чуб. V. 819.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 85.

павути́на = павути́ння (зменше­не — павути́нка) — легка сітка із тонких волокон, утворена з клей­кої рідини, яку виділяють павуки; павутина — також окрема нитка такої сітки; часто символізує не­сталість, марність праці, що надто легко нищиться, а також неспин­ний плин часу, як у Святому Письмі: «Як павутина, будуть вва­жатися роки ваші»; символізує та­кож інтриганство (звідси переос­мислене плести́ павути́ну), бо на павутину, як відомо, ловляться жертви павука; кажуть: «Закон — павутина, в якій муха плутається, а чміль пролітає»; пор. ще слова Яго з драми «Отелло» В. Шекспіра: «Цієї тоненької павутинки мені вистачить, щоб спіймати тебе»; у піснях павутина як окрема нитка символізує ніжну дівчину: «Ой бі­лая павутина на тин повилася, Молодая дівчинонька в козака вдалася»; павутиння, що літає восени, символізує пізню жіночу лю­бов, прагнення щастя й ласки; звідси сприйняття пізнього тепла з легким павутинням у повітрі під назвою ба́бине лі́то (див.).