ПАВИЧЕ́ВИЙ, а, е. Прикм. до пави́ч 2. Через широкий край веселки, розстелений, як павичевий хвіст,.. було ясно видко зелене море (Н.-Лев., II, 1956, 234); На Дону гарматними залпами коловся лід і павичевим пером виблискував на свіжих зламах (Тют., Вир, 1964, 461).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 7.

Павичевий, а, е. Относящійся къ павлину.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 85.