П’Я́ТНИЦЯ, і, ж. Назва п’ятого дня тижня (після неділі). Воно як трапиться: коли середа, а коли й п’ятниця (Укр.. присл.., 1963, 67); — Отакої ще? В п’ятницю, та ще й вдосвіта співати! — докірливо обізвалась Настя. Гнат замовк. Він і забув, що нині п’ятниця (Коцюб., І, 1955, 70); Тимко відкриває двері і каже голосно: — Здрастуйте! — З п’ятницею будьте здорові, — підпрягається й собі Марко (Тют., Вир, 1964, 95); // перев. мн. Збори, вечори і т. ін., що регулярно відбуваються десь у цей день тижня. На одну з п’ятниць [у Гребінки] завітали ще нові знайомі — офіцер Момбеллі з своїм приятелем (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 319).
◊ Криви́тися (скриви́тися), як середа́ на п’я́тницю — виражати незадоволення, образу і т. ін. Раз Олеся наготувала такого борщу, що Балабуха вхопив ложку в рот, скривився, як середа на п’ятницю, й більше й ложки не вмочив (Н.-Лев., III, 1956, 133); Він не вперше.. намагався приховати перед товаришами свою огиду до горілки. — Не кривись, як середа на п’ятницю! — гукали товариші (М. Ю. Тарн., Незр. горизонт, 1962, 129); Сім п’я́тниць на ти́ждень у кого — хтось часто змінює свою думку, свої рішення. [Марта:] У вас, тату, сім п’ятниць на тиждень: то хвалите Артема, то гудите (Зар., Антеї, 1962, 68).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 423.