П’Я́ТКА1, и, ж.
1. Те само, що п’ята́. 1. Махне [Еней] мечем — врагів десятки Лежать, повиставлявши п’ятки (Котл., І, 1952, 259); Босоніж ішла ж [Світлана]… Нили п’ятки опухлі… Терпіла (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 128).
◊ Душа́ [аж] у п’я́тках див. душа́; Ма́зати (нама́зувати, нама́зати і т. ін.) п’я́тки са́лом див. са́ло; Пока́зувати (показа́ти) п’я́тки див. пока́зувати.
2. Нижній кінець, задній бік, кінець, опорна частина чого-небудь, іноді місце з’єднання з чимсь. Він пхнув одні двері, котрі з грюком розчинилися до п’ятки, далі другі і одним махом упхнув Проценка і Рубця у невеличку хатину (Мирний, III, 1954, 291); [Дранко:] Щоб мені молотка не вдержати в руці, щоб мені не довелось ніколи приварити п’ятки до коси..! (Кроп., І, 1958, 204); Порівняно із звичайним мікрометром, важільний мікрометр завдяки рухомій п’ятці має вимірювальне зусилля… стабільніше (Допуски.., 1958, 340).
П’Я́ТКА2, и, ж.
1. діал. П’ятірка. П’ятка подобала радше на Г, ніж на круглочереве, гребенясте 5 (Фр., І, 1955, 241); — Маємо п’ятку. Якби видавати по гульденові щодня, стало би на п’ять днів (Круш., Буденний хліб.., 1960, 69); Скажіть, скажіть, що мають діяти ті материнські дві п’ятки пальчиків роботящих, де мають подітися? В полі роботи ніякої (Ков., Світ… 1960, 140).
2. розм. Купка з п’яти снопів, складених на полі. Снопи складали в п’ятки,.. полукіпки (30 шт.), копи (60 шт.) (Нар. тв. та етн., 2, 1967, 59); — Люблю дивиться, як поле вкриється довгими стайками полукіпків,.. п’ятками (Н.-Лев., І, 1956, 587).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 423.