П’ЯНУВА́ТИЙ, а, е. Трохи п’яний. На його обличчі вираз безтурботного вдоволення. П’янувата посмішка ніби говорить: «Тепло на світі, мир на землі, а на столі горілка. Чого ж іще треба?» (Жур., Дорога.., 1948, 6).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 418.

П’януватий, а, е. Немного пьяный, выпивши. Черк. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 505.