П’Я́НО. Присл. до п’я́ний. Марусяк думав чи робив вид, що думає, п’яно уставившися остеклівшими [осклянілими] очима у ватру (Хотк., II, 1966, 208); Пізно вночі притягсь він додому і п’яно реготався та верзякав (Тич., II, 1957, 59); Сонце сховається в морі, троянди запахнуть п’яніше (Рильський, І, 1960, 178); // у знач. присудк. сл. Ой, прийшли ж до міста отамани.. Було дико, весело і п’яно (Сос., І, 1957, 330).

◊ Со́лодко з’ї́сти, п’я́но спи́ти, хо́роше походи́ти див. з’їда́ти.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 418.

П’яно нар. До пьяна. Солодко ззісти, п’яно спити, хороше походити. МВ. (О. 1862. III. 40).

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 505.