П’ЯНИ́ЦЬКИЙ, а, е, розм. Пов’язаний з надмірним уживанням спиртних напоїв. Попенко розказує про своїх знайомих бурсаків: про їх завзяття, про п’яницькі бенкети (Мирний, І, 1954, 340); П’яницькі пісні лунали над селом (Донч., III, 1956, 98); // Який буває у п’яниці. Крізь грюкання та вищання долітав до нас голос п’яницький (Барв., Опов.., 1902, 26); Звертаючи своє п’яницьке лице до начальника, він промовив: — ..Тут сталося щось недобре! (Фр., VII, 1951, 177).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 418.