П’ЯДЬ, і, ж. Давня східнослов’янська міра довжини, що дорівнювала відстані між кінцями розтягнутих великого і вказівного пальців; чверть аршина. На йому була одежа балканська.., кафтан був підперезаний широким на п’ядь парчевим поясом (Н.-Лев., V, 1966, 116); Долі скрізь було води на п’ядь; з вікна дзюрчала вода і стікала на лаву (Гр., І, 1963, 419); Кілька хвилин.. вони дивилися один на одного, стоячи на відстані двох п’ядей (М. Ю. Тарн., День.., 1963, 380); // Невелика, незначна частина простору. Оточені з усіх боків ворогами, ми захищаємось, відвойовуючи кожну п’ядь Радянської Росії.. (Ленін, 38, 1973, 5); І п’ядь за п’ядею [п’яддю] ми місця здобували: Хоч не одного там калічили ті скали, Ми далі йшли (Фр., X, 1954, 48); Знаю я всю сувору дорогу твою, Ані п’яді на ній не минаю (Перв., II, 1958, 280).
Ні на п’ядь [не відступа́ти, не відхо́дити і т. ін.] — ні на крок. Нікуди від матері ні на п’ядь і ні з ким вже нігде не водилась [Оксана] і не зналась (Кв.-Осн., II, 1956, 466); Тут кожен п’ять разів загине, А не відступить ні на п’ядь (Павл., Пальм. віть, 1962, 6).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 416.