ОЩАСЛИ́ВЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ОЩАСЛИ́ВИТИ, влю, виш; мн. ощасли́влять; док., перех. Робити кого-небудь щасливим. — Вона має вам принести велике щастя в житті.. Слова ці повторила Олена Аркадієві, і вони якось затяжіли над дитиною. Наче батьки повірили, що на долю цієї дитини випало ощасливлювати інших (Вільде, Сестри.., 1958, 348); [Желябов:] Любіть — заповідаємо — народ і боротьбу, яка вас ощасливить (Голов., Драми, 1958, 332); // Приносити кому-небудь радість, задоволення. Стояли [хлопці] в кутку й розповідали один одному свої фронтові пригоди, ощасливлювали дівчат лише короткими поглядами (Піде., Віч-на-віч, 1962, 48); Такий поворот справи просто ощасливив Яцубу, хай знає голова робіткому, як треба виховувати власних дітей (Гончар, Тронка, 1963, 136).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 839.