ОЩАСЛИ́ВЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до ощасли́вити. Ощасливлений народженням доньки, Уралов перестріляв на радощах усіх селезнів, усіх качок та курей (Гончар, Тронка, 1963, 300); // у знач. прикм. Зблідлий, ощасливлений Кузьмін став на нетверді ноги, гарячим поглядом обійняв комісара (Збан., Сеспель, 1961, 72); Після вечері вся ощасливлена Кухтина сім’я говорила про домашні справи та про те, що в селі робиться (Іщук, Вербівчани, 1961, 97).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 839.