ОШУКА́НЕЦЬ, нця, ч., розм. Те саме, що обма́нщик. До своїх слуг і сусідів то раз був [Трацький] довірливий аж надміру, то знов підозрівав усіх, лаяв злодіями та ошуканцями (Фр., III, 1950, 76); З нахабнуватим усміхом мрійника і ошуканця дивився [болільник] в очі усім капітанам і майорам міліції (Загреб., День.., 1964, 352); — Одіссею, ніхто, подивившись на тебе, не може За ошуканця вважати тебе чи дурисвіта (Гомер. Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 201).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 838.