ОШКІ́РЕНИЙ, рідко ОСКІ́РЕНИЙ, а, е, розм.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до ошкі́рити, оскі́рити. Оленчукові він і вночі привиджується з ошкіреними зубами (Гончар, II, 1959, 354); * Образно. Небо вже зовсім не те над тобою, яким було уночі, — ошкірене злобними блискавицями (Баш, Надія, 1960, 236).

2. у знач. прикм. З розтуленим від люті ротом і відкритими зубами. Гната опалило смертельним жахом.., перед ним, як у шаленому вирі, замелькали ошкірені люті обличчя, палаючі ненавистю очі (Тют., Вир, 1964, 71).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 837.