ОШИБА́ТИ, а́є, недок., перех., діал. Охоплювати. Така думка і ошиба мене, що я таки дождусь [діждусь] свого, натраплю на те, чого так кріпко бажаю (Кв.-Осн., II, 1956, 375); — Ох..! — крикне Кирилова сестра. — Чого ж се мене такий страх ошиб? (П. Куліш, Вибр., 1969, 134).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 837.

Ошибати, ба́ю, єш, гл. Страх ошиба́є (кого́). Дѣлается страшно (кому). О. 1862. VII. 40. Страх мене ошибав, про таке думаючи. Г. Барв. 298.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 83.