ОШЕЛЕ́ШЕНИЙ, а, е, розм. Дієпр. пас. мин. ч. до ошеле́шити. Ошелешена його словами, вона якусь секунду стояла, мов статуя (Коцюба, Нові береги, 1959, 66); * У порівн. Надія, нічого не розуміючи, ще довго стояла серед кімнати, немов ошелешена (Баш, На.. дорозі, 1967, 60); // у знач. прикм. Ошелешений начальник навіть забув висловити свій гнів (Чаб., Тече вода.., 1961, 35).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 837.