ОШАЛЕНІ́ЛИЙ, а, е, розм., рідко.

1. Дієпр. акт. мин. ч. до ошалені́ти.

2. у знач. прикм. Те саме, що ошалі́лий 2. Розрум’янена, ошаленіла, Тоня з розгону налітає на брата (Гончар, Тронка, 1963, 8).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 836.