ОЧУ́ТИ́ТИ, очу́чу́, очу́ти́ш, док., перех., розм.
1. Привести до пам’яті, притомності; опам’ятати. Вранці її знайшли зомлілу коло Голчанового обійстя. Її очутили і завели додому (Коцюб., І, 1955, 280).
2. Вивести кого-небудь із стану задуми, розгубленості і т. ін. Батьків голос очутив Ярину, вона аж стрепенулась (Панч, Гомон. Україна, 1954, 29); Щоб якось очутити друга, Ігор доторкнувся йому до руки (Шовк., Людина.., 1962, 322).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 836.