ОЧУМАНІ́ТИ, і́ю, і́єш, док., розм., рідко. Те саме, що очмані́ти. Отець Онуфрій очуманів, зачувши річ молодиці (Горд., Чужу ниву.., 1947, 154); [Марко:] Очуманіла баба, зовсім очуманіла! (Мороз, П’єси, 1959, 13).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 835.