ОЧУЖІ́ЛИЙ, а, е. Який став байдужим, холодним, чужим. Вона була якась віддалена, очужіла; // Який виражає байдужість, холодність до когось. Гаркуша ковзнув по них таким очужілим поглядом, наче бачив їх уперше (Гончар, Таврія, 1952, 119).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 835.

Очужілий, а, е. Сдѣлавшійся чужимъ. Знайшов modus vivendi з очужілими земляками. К. ХП. 26.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 83.