ОЧОРТІ́ТИ, і́ю, і́єш, док., розм. Дуже набриднути, остогидіти; осточортіти. Ця понура хата, цей похилий Грицько і четверо галасливих дітей очортіли вже їй без міри, якби могла, то й не зазирнула б сюди! (Гр., II, 1963, 353).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 835.

Очортіти, тію, єш, гл. Надоѣсть, опротивѣть. ЗОЮР. І. 164. Уже мені очортіло красти, піду лучче хазяйнувати. Рудч. Ск. І. 192.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 82.