ОЧЕРЕТИ́НКА, и, ж. Зменш.-пестл. до очерети́на. Тонку очеретинку Рибалонька зломив І з неї він сопілку Ножем собі зробив (Пісні та романси.., II, 1956, 202); Справжньою втіхою було дивитись, як ловив Михайло Іванович рибу.. Закинути [вудку] з математичною точністю під якусь далеку очеретинку.. — це було для нього звичайне діло (Рильський, Веч. розмови, 1964, 55); Лідія Андріївна і Наташа здавалися очеретинками в своїх чорних пальтах з довгими креповими вуалями (Тулуб, В степу… 1964, 189).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 831.