ОЧЕВИ́ДНО.

1. Присл. до очеви́дний. [Юда (очевидно імпровізує пародію на чиюсь промову):] Жий [живи], рибонько! (Л. Укр., III, 1952, 132); Князь Юрій Збаразький писав королю, що ніколи ще небезпека "війни з рабами" не загрожувала так очевидно (Іст. УРСР, І, 1953, 91).

2. у знач. присудк. сл. Ясно, зрозуміло. Для мене очевидно, що Ви не бережетесь, не слухаєте, певно, добрих порад (Коцюб., III, 1956, 432); Для нього [І. Франка] вже очевидно, що тільки революційним шляхом, шляхом упертих класових боїв український народ може позбутись ярма і добитися визволення (Козл., Відродження.., 1950, 30).

3. у знач. вставн. сл. Мабуть, певно. Боярин, очевидно, завагувався [завагався], але лиш на хвилю (Фр., VI, 1951, 114); Десь надсадно, як на заріз, ревіло теля, очевидно, загубивши матку (Тют., Вир, 1964, 184).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 830.