ОЧАРУВА́ННЯ, я, с., рідко. Стан за знач. очарува́ти і очарува́тися. Всі ми, присутні, під враженням співу повмовкали з очарування (Коб., III, 1956, 222); Таки ж бо справжнє єсть очарування, Коли ото старенький Єлисей Або Тодось вам юшки насипає (Рильський, Зграя.., 1960, 33); Музика знов звучить у моїх вухах і очарування охоплює мене (Трубл., Глиб. шлях, 1948, 58).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 830.