ОХРЕ́ЩЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до охрести́ти. Петро Гарасимів, .. вроджений і охрещений у тім селі, пробува́в досі на вихованню у Олени Василихи (Фр., IV, 1950, 30); Васько незмінно ходив охрещений Шухновським як непоправний другорічник (Збан., Малин. дзвін, 1958, 294); // охре́щено, безос. присудк. сл. — Батька мого Гурч прозивали, а мене Олексієм охрещено (Хотк., І, 1966, 96).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 827.