ОХРЕСТИ́ТИ, охрещу́, охре́стиш, док., перех.
1. Справити обряд хрещення над ким-небудь. — Треба би сими днями охрестити внука, — заговорила теща (Мак., Вибр., 1954, 280); Вихід із становища було швидко знайдено: треба знову охрестити дитину (Донч., III, 1956, 20); * Образно. [Автоматник:] Є там [на Дністрі].. таке собі село Фернатія. Там мене вперше охрестила куля (Лев., Драми.., 1967, 94).
2. Дати ім’я, назвати під час обряду хрещення. Коли вродилась дитина, Настя змила її гіркими слізьми. Охрестили дитину Івасиком (Коцюб., І, 1955, 75); // ким, чим, перен., розм. Дати кому-, чому-небудь якесь найменування, назву, прізвисько. Вона, та тиха Нерча [річка], ім’ям своїм щедро охрещувала не одно покоління байгородчан (Рибак, Час.., 1960, 83); [Храпко:] Чого ж він крутивертень? [Передерій:] Так його усі добрі люди охрестили (Мирний, V, 1955, 123); Сагайда жартома охрестив його "капельмейстером зведеного оркестру" (Гончар, III, 1959, 389).
3. Зробити рукою знак хреста над ким-, чим-небудь для благословення або заклинання; перехрестити. Він стояв і зляканими очима дивився на діда,.. на його смутний погляд, на хрест, котрим охрестив себе дід (Мирний, І, 1954, 280); Верига охрестив їх пучкою, мов зерно саджав у рахманну ріллю (Панч, Гомон. Україна, 1954, 121).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 826.