Про УКРЛІТ.ORG

охочий

ОХО́ЧИЙ, а, е.

1. Який виявляє бажання, готовність до чого-небудь; який з власної волі зголошується на щось. І у мріях скликаю численні полки З тих, що стати за край свій охочі (Сам., І, 1958, 191); На село французки не дуж-то охочі виїздити (Л. Укр., III, 1952, 645); // у знач. ім. охо́чий, чого, ч. Той, хто виявляє бажання, готовність до чого-небудь, хто з власної волі зголошується на щось. Ні Хоми, ні Гущі не було. Вони десь щезли. Підпара найшов охочих і послав їх шукати (Коцюб., II, 1955, 104); Охочих послухати завжди було багато, і навіть Микита іноді наставляв довгі вуха (Козл., Ю. Крук, 1957, 361); // Який здійснюється з власної волі, за власним бажанням, без примусу; добровільний. Від охочого труда усміхається в нас кождеє віконце (Тич., І, 1957, 275).

2. до чого і з інфін. Який має особливу схильність до чогось, дуже любить що-небудь. [Кармелюк:] А паненка [панянка], видно, охоча до танку? (Вас., III, 1960, 188); І ми, в дитинстві до казок охочі, Сміялися і плакали не раз (Дмит., Книга боротьби, 1939, 27); // у знач. ім. охо́чий, чого, ч. Аматор, любитель чого-небудь. Я про охочих до мандрівки Давно сказать хотів: Хто дома зледащів, Тому не жаль домівки (Гл., Вибр., 1957, 94).

3. у знач. ім. охо́чий, чого, ч. Те саме, що доброво́лець. Вернидуб бере десять чоловік з левенців та тридцять з охочих… (Стар., Облога.., 1961, 32); В бліндаж зібрались охочі з одного батальйону (Ле, Мої листи, 1945, 96).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 826.

Охочий, а, е.

1) Добровольный, желающій, охотный. Хоч гарна як, а все охоча іще гарнішою щоб буть. Котл. Ен. V. 17. Була тут всяка з них охоча пожар щоб швидче розвести. Котл.

2) — до чого. Падкій на что, любитель чего. А ти ж, сусіде, чув од кого, що я охочий до лящів? Гліб. Кобза не дуже був охочий до розмови. Стор. МПр. 116.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 80.

вгору