ОХО́ТНИЙ, а, е, рідко. Здійснюваний за власним бажанням; добровільний.

Охо́тне ві́йсько, заст., — добровольці. Той козак кий на плечі забирає, За гетьманом Хмельницьким В охотне військо поспішає! (Укр.. думи.., 1955, 120).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 825.

Охотний, а, е. Добровольный. охотне військо. Волонтеры, добровольцы. Як ми ув охотне військо од отця, од матері, од роду од’їзджали, ми з отцем, з матір’ю і з родом опрощення брали. Дума.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 80.