ОХ, виг.

1. Уживається при вираженні фізичного болю, страждання, переляку, відчуття полегшення і т. ін. — Ох… як ти мене злякав, хай йому цур!.. — переводячи дух,.. обізвалась вона до Грицька (Мирний, І, 1949, 277); Ох, як мені гидко, як мені страшно, як ця свідомість ранить моє батьківське серце… (Коцюб., І, 1955, 419); Ох, але як уже важко йти! Стежка вже пропала (Хотк., II, 1966, 317); — Чому вони стріляють? — зморщився Черниш. — Ох, чому вони стріляють?.. (Гончар, III, 1959, 147); // Уживається при висловленні застереження, попередження про що-небудь небажане, неприємне. — Ох, не перед добром, ох, не перед добром вони так п’ють (Хотк., II, 1966, 198); Ох, не одна зітхне Оксана, коли згадає юнака… (Сос., І, 1957, 355); Ох, перепаде їй гирлиги від батька (Гончар, Тронка, 1963, 249).

2. Уживається при вираженні почуття жалю, досади, невдоволення, докору і т. ін. — Доню Катерино! Чи ще Марко не приїхав? Ох, якби я знала, Що діждуся, що побачу, То ще б підождала! (Шевч., І, 1963, 320); Ох, боже, боже, трошки того віку , а як важко його прожити. Андрій знов не нанявся. Отак щороку (Коцюб., II, 1955, 13); [Кассандра:] Ох, якби тільки можна, то я б сама те горе одвернула! (Л. Укр., II, 1951, 260); — Ох, який ти злий! Ти пригноблюєш ближніх! (Довж., І, 1958, 417); // Уживається при вираженні захоплення, подиву і т. ін. [Юда:] Ох, як він говорив! Який був голос! Я пригадав те, що давно забув… (Л. Укр., III, 1952, 133); Гріє нас далеке трепетання Вогника серед гірських узбіч… Ох, які ж, мабуть, оповідання Слухатиме ця осіння ніч!.. (Рильський, III, 1961, 45); — Ох ти ж і догадливий, ох і циганської ж ти вдачі хлопець! (Гончар, Тронка, 1963, 257); Варивон ухопився за палицю і потягнув до себе ятір. — Ох, і тяжкий. Напевне, повно набилося риби. Григорію, помагай! (Стельмах, II, 1962, 206); // Уживається для виділення, підсилення якого-небудь слова, вислову. Ох, і люто ж боролися гуцули!.. (Хотк., II, 1966, 199); — Спершу, коли відчислили, ох, як кисло було вашому Сіробабі. Ну, як це гордий реактивний льотчик-винищувач та стане винищувачем комарів? (Гончар, Тронка, 1963, 72); — Ох, і хитрий, усе знає, а випитує (Тют., Вир, 1964, 308).

3. у знач. ім., перев. мн. о́хи, о́хів. Те саме, що о́хання. З безперестанними охами, сапанням та умліванням Прохіра розказувала (Коцюб., І, 1955, 262); Вона з охами та ахами заходила в море по шию (Трубл., Мандр., 1938, 105).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 819.

Ох межд. Охъ, ахъ. Ох я нещасний, що маю діяти? Чуб. V. 116. Ох мені лихо! Левиц. І. 144.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 78.

Ох — у дохристиянських віру­ваннях — демонологічна істота: чи то лісовий цар, чи підземний, чи просто дідько, що живе по могилах та пеньках і затягує до себе необе­режних людей; часом це підземний цар, такий собі «маленький дідок, сам зморщений, а борода зелена аж до колін»; остерігалися вимовляти голосно «ох!» абиде, бо з’явиться Ох і забере до себе; зоб­ражено в народних казках, а також в однойменному творі М. Коцю­бинського; вигуками «Ох-хо-хо!» чи «Гай-гай!» в народних обрядах викликали душі небіжчиків; так, на Святвечір баба вносила кутю до хати і перш ніж поставити її на стіл, совалася по лаві, приказуючи: «Ох, ох, ох!», таким чином запро­шуючи до куті душі померлих рідняків.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 426.