ОФІЦЕ́Р, а, ч. Особа командного та начальницького складу збройних сил, що має військове звання від молодшого лейтенанта до полковника включно. Проходячи сусідню хату, я побачила молодого офіцера в гвардійській формі (Л. Укр., III, 1952, 620); Я бачив, як тяжко поранений офіцер зв’язку скаче з наказом, встигає передати командирові наказ і тут же падає мертвий (Сміл., Сашко, 1957, 119).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 816.