ОТУ́ТЕЧКИ, присл., розм., рідко. Те саме, що оту́т¹. — Братику наш, — кажуть, — вирятуй нас, не дай нам отутечки на розпутті загинуть (Стор., І, 1957, 51); — Отутечки ж вона коло мене сиділа (Ів., Таємниця, 1959, 77).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 814.