ОТУПІ́ННЯ, я, с. Стан за знач. отупі́ти. Ні болю він не чув, ні жалю в серці, А лиш безсилля, повне отупіння (Фр., X, 1954, 371); Маруся слухала всього того, мов кам’яна. Взагалі останніми часами отупіння якесь заволоділо нею (Хотк., II, 1966, 216); Підіпригора.. з отупінням ждав найгіршого: адже не хмарка, а чорна хмара нависла над його головою (Стельмах, II, 1962, 227).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 813.