ОТУПІ́ЛО. Присл. до отупі́лий 2. Вона стояла, непорушна, отупіло дивлячись на стіл (Кочура, Зол. грамота, 1960, 248).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 813.