ОТТО́Й, а́, е́, займ. вказ., заст. Отой. Кузьма, таки старий Коровай, той і каже: — Оттак! Оттой навчить добре, сам ходячи на одній нозі (Кв.-Осн., II, 1956, 30).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 813.

Оттой, отта, отте́, мѣст. Вотъ тотъ. Умер оттой Лисенко, та вдова продавала худобу. МВ. ІІ. 26.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 77.