ОТТА́К, присл., заст. Отак. — Братова, серце! — було раджу їй, — зробімо так да оттак, то добре буде (Вовчок, І, 1955, 5); Перед очима все щось миготить, колесує, привиджується… Цілу ніч оттак перебула я (Мирний, І, 1954, 84); Усяке діло майстра слуха, — Оттак і загадка моя (Гл., Вибр., 1951, 219).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 812.

Оттак нар. Вотъ такъ, вотъ такъ то. Оттак Вовчок жене ляхів повчок. Ном. № 673. Оттак! не бродячи качку піймав. Ном. № 1648. Оттак-пак. Вотъ такъ то, вотъ какъ. Чого це ти, о. Хведор, взявся на своїх дочок? Вони ж дурно не їдять твого хліба… — Оттак-пак! Ба ще б посідали та руки поскладали. Левиц. І. 141. Ум. Оттакеньки, оттакечки.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 77.