ОТСЕ́Й, отся́, отсе́, займ. вказ., заст. Оцей. [Муза:] Невже отсих гір золота верховина Для тебе сумна, мов тюремна стіна? (Л. Укр., І, 1951, 156); Тільки він, отсей вічний хранитель вічних тайн, камінь, мохом порослий, — тільки він єднав їх і був мостом (Хотк., II, 1966, 120).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 812.

Отсей, отся, отсе, мѣст. Вотъ этотъ. І отсі порошниці він зробив. Федьк. Обридло вештаться… по світу з нудьгою та отсією торбою. Стор. МПр. 41.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 77.