ОТОДІ́, присл., розм. Підсил. до тоді́; ось тоді; от тоді. Так отак хіба, небого? Ні ти нас не знаєш, Ні ми тебе. А поживеш, Роздивишся в хаті, Та й ми тебе побачимо, — Отоді й за плату (Шевч., І, 1963, 313); Думав [Давид] про Матюху з його компанією, про позавчорашній сход, про збори в себе в хаті, отоді, увечері (Головко, II, 1957, 78); — Отоді за лісом мене вцілив печеніг… стрілою в груди… Але я вистояв (Скл., Святослав, 1959, 18).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 806.