ОТЕТЕРІ́ТИ, і́ю, і́єш, док., розм. Украй розгубитися, збентежитися від несподіванки, з переляку і т. ін., втративши здатність міркувати, рухатися тощо. Одного разу.. баба Зозуля пішла в ліс по опеньки.. Аж їде пан Каньовський.. Як стояла, так і отетеріла стара (Укр.. казки, легенди.., 1957, 439); Від такого нахабства і несподіванки Юрко отетерів, а далі аж позеленів (Стельмах, І, 1962, 544); Машина одразу спалахнула. Це було настільки несподівано, що ворожа піхота на якусь мить отетеріла (Гончар, III, 1959, 372).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 804.