ОТЕТЕРІ́ЛИЙ, а, е, розм.

1. Дієпр. акт. мин. ч. до отетері́ти. Щоб розважити нудьгу, Митько почав дражнити отетерілого від спеки цапа, що флегматично вимахував своєю бородою на закопі (Панч, І, 1956, 82); Повітряна тривога загнала отетерілого після розмови з Калаї Бродія в пивницю (Скл., Карпати, II, 1954, 297).

2. у знач. прикм. Який виражає розгубленість, збентеження, переляк. На отетерілому обличчі Горбатюка з’явився вираз подиву і навіть страху (Руд., Остання шабля, 1959, 117); Доктор, з отетерілим виглядом, тільки промурмотів щось незрозуміле і намагався вислизнути за двері (Кулик, Записки консула, 1958, 182).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 804.