ОТЕ́СА, и, ж. Пристрій у возі з залізного прута, дроту або вірьовки, яким прикріплюють край голоблі до вісі для вирівнювання ходу. І отесу можна в кишку затягнуть, аби не дурчала (Номис, 1864, № 12172); Савочка поправив пужалном віжку, що зачепилася за отесу, посунувся ближче в передок (Мушк., Серце.., 1962, 7).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 804.