ОТА́РКА, и, ж. Зменш. до ота́ра. * Образно. Отарка молоденьких лип загородилася високою сосною (Ю. Янов., Мир, 1956, 144); З-за Ільницького кряжа з’явилися невеликі отарки хмарок (Чорн., Визвол. земля, 1959, 212).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 802.

Отарка, ки, отарочка, ки, ж. Ум. отъ отара.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 75.