ОТА́РА, и, ж.

1. Великий гурт овець, кіз. Через одну вівцю отара пропадає (Укр.. присл.., 1955, 167); На вільний степ, як хмара з-поза хмари, Без ліку йшло овечої отари (Щог., Поезії, 1958, 167); Обабіч по схилах гір розсипалися отари кіз та овець (Гончар, III, 1959, 171); * Образно. — Там Ельбрус, .. тут, гляди, ціла отара гір, ніби вівці тонкорунні залягли опівдні (Збан., Єдина, 1959, 160); Зранку було хмарно. По тому вітер розвіяв сіру отару хмар (Рибак, Переясл. Рада, 1948, 595); * У порівн. Челядь.. збилась у воротях, як сіра отара, яку женуть на пашу (Коцюб., II, 1955, 58).

2. перен., зневажл. Безладний гурт людей, натовп, юрба. Суне солдатська отара в зеленаво-сірих шинелях, в залізних касках (Довж., І, 1958, 36); [Лубенко:] Отара ця беззбройна під Кодаком буде наголову розбита (Корн., І, 1955, 223).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 802.

Отара, ри, ж. Большое стадо овецъ. На Кубани въ отарѣ отъ 1000 до 1500 штук. О. 1862. V. Кух. 29, 38. Пастухи стерегли сторожею вночі отари своєї. Єв. Л. II. 8. Ум. Отарка, отарочка. Мнж. 74.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 75.

ота́ра — великий гурт овець, кіз; символізує сліпе гуртове підне­вільне слідування за ким-небудь, пор. у Ю. Клена: «Той, що в отарі є що-небудь варт, Не сміє думку мати власну, Бо є для всіх пропи­саний стандарт, І своєрідне в тобі гасне». Через одну погану вівцю отара пропадає (прислів’я); На вільний стан, як хмара з-поза хма­ри, Без ліку йшло овечої отари (Я. Щоголев).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 425.