Про УКРЛІТ.ORG

отаманувати

ОТАМАНУВА́ТИ, у́ю, у́єш, рідко ОТАМА́НИТИ, ню, ниш, недок. Виконувати обов’язки отамана; бути отаманом. Батько її Ковбаня отаманував у Січі (П. Куліш, Вибр., 1969, 264); Коли оце в Кармелевім селі пройшла чутка, що се їх Кармель отаманує в Чорному лісі (Вовчок, І, 1955, 359); Доки отаманувала [Ганна].., знаходила собі забуття в різних командирських клопотах, не мала стільки часу для роздумів, як зараз (Гончар, II, 1959, 261); // Верховодити у чому-небудь. Отаманує наша Галочка над дівчатами, виганяє на панщину (Кв.-Осн., II, 1956, 320); Хто на Гудзевій улиці отаманує, улицю водить? Не кому, як не Максимові… (Мирний, І, 1949, 213); Гордій справді вмів перед вести, вмів отаманувати так, що інші його слухались (Гр., II, 1963, 10).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 802.

вгору