ОСІ́ННІЙ, я, є.
1. Прикм. до о́сінь. В косах зеленів барвінок, червоніли квітки осінньої оргинії (Н.-Лев., II, 1956, 113); Якось осінньої пори він косив отаву (Чорн., Визвол. земля, 1959, 42); // Який буває восени; власт. осені. Зійшло сонце осіннєє, Вітри зашуміли, Лани наші колгоспнії Житом зеленіли (Укр.. думи.., 1955, 451); Надворі стояла осіння негода: дощ та грязюка, грязюка та дощ (Мирний, III, 1954, 386); Осіннє небо нудьгувало понад бульваром (Коцюб., II, 1955, 282); // перен. Пізній, запізнілий. І мов крик бойовий, обізветься в речах безнадійне і марне бажання, і тріумфом остатнім заблисне в очах розпачливе осіннє кохання (Л. Укр., І, 1951, 224).
2. Який носять восени (про одяг і т. ін.). Модний осінній капелюшок.. невиразно прикрашував і без того вродливу головку (Хотк., І, 1966, 36); Вона була в осінньому пальті поверх кошлатого лижного костюма (Гончар, IV, 1960, 58).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 765.