ОСІДА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ОСІ́СТИСЯ, ося́дуся, ося́дешся, док., розм.
1. рідко. Сідати по всій поверхні чого-небудь; всідатися. Сунули до неї [хати] всі страховища, вкрили стару похилену оселю, осілись на воротях, на старих полатаних вікнах (Вас., І, 1959, 300).
2. Обирати собі постійне місце проживання; поселятися, осідати. Вертаючись додому,.. осідались [шляхтичі] на батьківських грунтах (Мирний, І, 1949, 207); — А я б радий.. осістись: мені вже трохи обридло бурлацьке та циганське життя та блуканина (Н.-Лев., III, 1956, 224); Рід затятий і непосидючий, козакували й землю робили, на Пслі осілися (Ю. Янов., II, 1958, 186); // Влаштовуватися, розміщуватися де-небудь. Я.. кинув Вінницю і осівсь на якийсь час в Лопатинцях (Коцюб., III, 1956, 116); Писатиму з дороги картки, а листа вже тільки осівшись на місці напишу (Л. Укр., V, 1956, 358).
3. перен., рідко. Переставати виявляти свою енергію, діяльність і т. ін.; вгамовуватися. [Сестра Мархва:] А матушка зовсім навпаки дума; молода, каже, як молода: ще не осілася, не перегоріла, часто її гріх путає (Мирний, V, 1955, 66); — Старий, ти б таки осівся, — звернулася Ганна Федорівна до чоловіка.. — Мовчиш, мовчиш, а коли вже заговориш, то й хата тобі мала (Добр., Тече річка.., 1961, 58); // Набувати стану душевної рівноваги, заспокоюватися, втрачаючи інтерес до чого-небудь. Хлопці було кинулись за нею. — Не руште! Не займайте її! — крикнула на їх Христя, і вони осілися (Мирний, IV, 1955, 166).
4. перен., рідко. Поступово наставати; спускатися (про вечір, присмерк). Глибока ніч, як смертна таємниця, Осілася над містом чорним димом (Пол., Вибр., 1968, 135).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 764.