ОСЯВА́ТИ, а́є і ОСЯ́ЮВАТИ, ює, недок., ОСЯ́ЯТИ і рідко ОСЯ́ТИ, я́є, док., перех.

1. Заливати, заповнювати сяйвом, світлом; освітлювати. Хмари розійшлися, і з-за них визирнув місяць, осяваючи все навкруги (Гр., II, 1963, 296); Матові електричні лампи м’яко осявали затишну кімнату (Загреб., Європа 45, 1959, 360); В казані щось заблищало й осяяло всю печеру (Н.-Лев., III, 1956, 293); Воно [сонце] осяло і зогріло землю І щедро всім дало свого проміння (Сам., І, 1958, 119); * Образно. Старі замовкли, але надія на панську ласку ледве примітним промінням осявала їм серця (Коцюб., І, 1955, 93); // перен. Робити жвавим, сяючим (обличчя і т. ін.). Обличчя його осявала посмішка (Сенч., Опов., 1959, 54).

2. перен. Бути джерелом розуміння, усвідомлення чого-небудь, робити що-небудь ясним, близьким, зрозумілим. Дружба народів нам путь осяває, В праці зріднились і села, й міста, Леніна прапор над нами палає, Воля одна в нас, одна в нас мета (Рильський, III, 1961, 305).

3. перен. Несподівано з’являтися, приходити (про думку, догадку). Всіх разом осяла одна думка (Коцюб., І, 1955, 258); // Облагороджувати, одухотворяти. Не осяває царське чоло [Миколи II] жодна висока думка (Довж., І, 1958, 34).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 795.