О́СЬДЕ, розм.

1. присл. Ось тут; у цьому місці. — Ти тут, Соломіє? — питав він і дрімав далі. — Тут, тут… осьде (Коцюб., І, 1955, 358); [Катря:] Я осьдечки, бабусю, я осьде! (Вас., III, 1960, 249).

2. част. вказ. Те саме, що ось 1, 4. — Дивіться, люде: осьде булла. Що я читав… — І показав [Іван Гус] Перед народом (Шевч., І, 1963, 265); — Осьде й татко! Ну, признайся: де ти, татку, де ти зник? (Тич., II, 1957, 325).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 797.